Я звик використовувати спонукальне "давайте"/ "давай" у російськомовному побуті.
- Давай (зробімо) ревью.
- Давай глянеш код
- Давай спробуємо ось так, а якщо не спрацює ...
- Давайте не будемо (переходити на особистості)
- Давайте працювати [т.т. припиняємо галасувати і починаємо працювати]
Але є одне але - слів "давайте"/ "давай" немає в українській мові.
До гурту можна звернутися " нумо [1]"
НУМО 1, виг. Уживається при звертанні до багатьох осіб як спонукання, заохочення до спільної дії. — Та годі вам клопотатись! Нумо вечеряти!.. (Марко Вовчок, I, 1955, 205);
Воно, як на мене, складає враження занадто емоційного і пафосного заклику. Згадується відоме: " Нумо, браття!". Мені хочеться чогось буденного.
Є ще " гайда [2]"
ГА́ЙДА, виг., у знач. присудк. сл., розм. Уживається як заклик, спонукання іти куди-небудь: ідіть, ходім. — Гайда, діти! погасав Каганець козачий! (Тарас Шевченко, I, 1951, 130);
Цей заклик можна використати до однієї людини, але фокус лише на фізичному переміщенні. І та сама проблема більшої емоційності ніж хочеться.
Власне моє питання - які найближчі еквіваленти є в українській мові?
ACCEPTED]
На відміну від російської мови, українська має окрему форму дієслова для наказового способу першої особи множини. Її треба використовувати замість рос. "давайте":
- Зробімо рев'ю.
- Поглянь на код (наказовий спосіб 2 особа, однина. Тут і в російській, як на мене, "давай" зайве, можна просто рос. "Посмотри код")
- Спробуймо ось так, а якщо не спрацює ...
- Не переходьмо на особистості
- Працюймо (хоча трохи природніше буде з "годі теревенити/байдикувати" поряд)
Якщо не впевнені, як утворити цю форму, скористайтеся, наприклад, сайтом http://slovnyk.ua
Докладніша стаття: http://mova.kreschatic.kiev.ua/165.htm
Щодо "нумо": не сказав би, що воно пафосне, але так, значно емоційніше за рос. "давайте".
Є спонукальне "давай-но", навіть у правописі згадується:
§ 33.Частки
...
3. Через дефіс пишуться:
а) Частки бо, но, от, то, таки, коли вони виділяють значення окремого слова: іди́-бо; дава́й-но; ті́льки-но; так-о́т, як-о́т; отаки́й-то, сті́льки-то, ти́м-то, я́кось-то; важки́й-таки, все́-таки, діста́в-таки, та́к-таки.
Приклад використання - вірш Ігоря Павлюка [1] " Давай-но море [2], вийдем з берегів...":
[1] https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B0%D0%B2%D0%BB%D1%8E%D0%BA_%D0%86%D0%B3%D0%BE%D1%80_%D0%97%D0%B8%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87Давай-но, море, вийдем з берегів
До всіх отих людських страждань і болів.
Із піни ти народжуєш богів,
Солониш пілігримам прісність волі.
<...>
Як спонукальну частку можна використовувати лишень [1], але при цьому все одно потрібно вживати наказовий спосіб
Наприклад:
Подай, лишень, дочко, свитку, я трохи полежу (Степан Васильченко, III, 1960, 77)
Так ну, лишень, понюхаймо кабаки (Кв.-Осн., II, 1956, 112).
[1] http://sum.in.ua/s/lyshenjЗгадаймо лишень про депортацію вчених з Києво-Могилянської академії до Санкт-Петербурга за вказівкою Петра І. (з газ.)
Якихось відчутних проблем з наказовим способом дієслова московська мова не має, просто форма першої особа множини імперативу там ідентична з формою індикативу (як і в низці інших мов). Дієслівна форма давай(те) в обговорюваній функції віддавна (принаймні від 19-го ст.) присутня в українському мовленні. Що її потрібно звідти усувати — це ще слід довести. Те, що вона є можливим московським запозиченням (що знову ж таки наразі не доведено), само по собі ще нічого не означає.
Відповідь [1] пана Kyrylo Yatsenko вже пропонує декілька варіантів питомих українських слів, які можна використовувати замість «давайте» у спонукальному контексті.
Письменник Тарас Прохасько наполегливо радить уникати прямого калькування слова «давайте» у цьому контексті і натомість використовувати слова, що позначають пряме прохання, як-то «прошу».
Автор аргументує це тим, що москв. «давайте» містить одноосібну вимогу з боку однієї особи, яка завуальована під «спільне рішення» чи «спільну дію». Автор вважає це типовим для авторитарних суспільств, але неприйнятним для українського суспільства.
Розправа «Давай, прошу» [2] пана Тараса Прохаська [3]
[1] https://ukrainian.stackexchange.com/a/2859/…
Мене тоді вразило одне слово. Давай! Навіщо перед розказуй треба поставити цей імператив? Так я почав на практиці вивчати сутність того, що закладене у російській мові.
Давай покуримо – так говорили, підсівши до когось з сигаретою, даючи зрозуміти, що частину сигарети треба віддати. Давай ділитися – і хтось, хто почав їсти булку, отримував інформацію, що ділитися доведеться тільки йому.
Давай роздягайся – казали вони своїм шмарам. Давай підемо – і ти розумієш, що це пропозиція, від якої неможливо відмовитися. Давай помовчимо – якщо після цього щось скажеш, то виявишся хамом, який порушив домовленість.
У цьому російському “давай” ховається вся природа природної російської експансії. Її вагомість полягає в односторонній примсі, яка стала рішенням, що переростає у вимогу. Але має таку куревську дипломатичну зачіпку, що виглядає на спільне бажання, успішне виконання якого перетворюється у спільну справу. Йому захотілося, а ти зобов'язаний, бо це ж ми, ми разом і це наш уже інтерес. Як ти можеш не хотіти такого, що я запропонував. Давай! Російське “давай” є майстерним переносом.
Коли вони кажуть “давай”, то йдеться передовсім про віддавання. Бензин ваш, ідеї наші. Я все організую, а ти подбай про реалізацію.
Російське “давай” скероване насамперед на віддавання власної волі. Пропозиція “давай” – якою би вона не була – означає тільки одне: зроби для мене то, що я хочу, повіривши, що так буде найкраще тобі. Ти думав, що можеш бути для себе? Ні, давай будемо щось робити разом.
За кожну відмову від “давай” тебе чекає жорстока дидактична покара, бо не можна дбати лиш про себе.
Українське “дай” зовсім не з того регістру. Дай не передбачає злиття. Навіть тоді, коли дай ми, мила, дай ми, щос ми обіцяла.
Там, де в російській мирне “давай” наповнене тиском і безальтернативністю (навіть у дитячих віршиках – ану малиш давай скорєє отгадай), в українському аналогові звучить запрошення, прошу, апеляція до отримання дозволу і готовність почути відмову, вільному воля.
Давайтє жить дружно, давай вєчєром з тобой встрєтімся, давайтє понімать друг друга с полуслова… Зловіщі формули, що несуть в собі вимогу ентузіастичного упокорення.
Давай, давай – це фраза незабутнього жаху, яка увійшла без перекладу у мови всіх перейдених росіянами народів. Підозріваю, що навіть мафіозі усіх країн мусять зважати на таку протокольну деталь у переговорах зі своїми російськими колегами.
Звичайно, що у житті кожної людини може статися безвихідна ситуація, коли рускій скаже – дай, і мусиш то віддати, щоби він тебе не вбив і забрав то, що хотів. Але щоби залишитися собою, хоч би й мертвим, до останньої риски не можна приставати на миле “а давай”. Ліпше через прошу, яке вони так ненавидять, бо це передбачає інший ступінь вільності.
Ваше запитання має особисту думку, тому і в моїй відповіді вона буде.
До ваших прикладів можна дібрати такі найближчі еквіваленти:
Інше: Ну ж бо — підсилення заохоти, як-от у « Ну ж бо, тримаймо стрій! [4]» замість схожого « Давай, вставай [5]». У СУМ-і прямо означення не дано, але його можна посередньо скласти. Ну [6] Ж [7] Бо [8]
[1] https://goroh.pp.ua/%D0%A2%D0%BB%D1%83%D0%BC%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F/%D0%BD%D1%83%D0%BC%D0%BE